25-річний капітан черкаського футбольного клубу «Славутич» Євген Гуд у ексклюзивному інтерв’ю «Молодіжці» розповів не лише про те, чому грає у футбол, а й що вміє готувати, які книжки читає та чому намагається тримати емоції в кулаку.
Командний дух – це сила
– Євгене, мабуть, уже звичне для тебе запитання – чому футбол?
– Я ріс дуже енергійною дитиною, і ще з дитсадочка, як і багато інших дітлахів, полюбляв ганяти м’яча. А в другому класі мама віддала мене до спортивного комплексу, у футбольну секцію. Відтоді й розпочалося моє захоплення футболом.
– Як узагалі оцінюєш розвиток футболу на Черкащині?
– На високому рівні проходить чемпіонат області. Навіть якщо порівнювати з сусідніми регіонами, у нас усе на порядок вище. Але ми помітно відстаємо у професійному футболі, може, через відсутність необхідного фінансування. Яскравий приклад – ФК «Дніпро», який не функціонує внаслідок фінансових проблем. Сподіваюся, що з нашим клубом «Славутич» цього не трапиться, бо сьогодні є підтримка і влади, і комерційних організацій.
– На твою думку, якого рівня може досягти «Славутич»?
– Деякі команди будуються десятиліттями, а нам лише кілька місяців. Нині відбувається, так би мовити, «притирання» гравців один до одного, ми вивчаємо індивідуальні можливості кожного. Тому поки недоцільно ставити перед «Славутичем» якісь захмарні завдання, результату досягатимемо поступовими кроками. Й дуже важливо, щоб команда виконувала всі настанови тренера, з яким, вважаю, нам дуже пощастило.
– Чи вже відчувається командний дух гравців?
– Аматорську лігу ми грали практично одним складом, тому вже вдалося трохи «зігратися» та створити комфортну дружню атмосферу. Зараз у команду прийшли нові гравці, але в усіх виходить зберігати добрі стосунки. Завдяки цьому і формується командний дух.
– Який найяскравіший момент з ігор можеш назвати?
– Для мене найпам’ятніші миті ті, коли наша команда забиває м’ячі у ворота суперника. Інколи, після забитого голу, гравця дуже важко зловити на полі, аби разом порадіти. Особливо приємно, коли нас підтримують уболівальники. Бо у перші місяці вони не сприймали клуб «Славутич», приходили на гру й викрикували гасла за колишнє «Дніпро». Нам було прикро, хотілося підтримки, але зараз ситуація змінилася – від гри до гри вболівальників на трибунах більшає.
– Як команда переживає програші?
– Кожен, хто займається спортом, знає, що програвати завжди важко, отак і нам після невдалих матчів стає не по собі. Інколи і очей не піднімав би на глядацькі трибуни. Але всі розуміють, що постійно вигравати неможливо. Якось після чергового програшу ми зібралися всією командою у неофіційній обстановці, й кожен висловив свої претензії. Була критика і в мій бік, хлопці вказали, де я, як капітан команди, припустився помилки. Після цього кожен зробив для себе певні висновки.
Нагороди у коробці з-під взуття
– Окрім капітанства у «Славутичі», маєш чимало нагород, зокрема титул «Найкращого футболіста Черкащини» у 2008-му та 2010-му, чи з’являються в тебе ознаки «зірковості»?
– У жодному разі. Тим більше, досягнення на амарському рівні не вважаю чимось дуже визначним. Тривалий час усі свої нагороди зберігав у коробці з-під взуття. А потім вони вже не поміщалися, та й мама казала, що кубки краще виставити на полицю. Хоча грамоти та медалі й досі у коробці.
– Чи віриш у футбольні забобони?
– Взагалі-то я не марновірна людина. Виходячи на поле, тільки у черговий раз дякую Богу, що можу грати у футбол. А от дехто із гравців таки забобонний. Буває, перед грою на поле і ногою не ступлять. Зазвичай, приїхавши на чуже поле, ми намагаємося його оглянути, оцінити якість газону. А деякі футболісти до гри і туди – ані ногою.
– Ти граєш під №17, чи щасливий він для тебе?
– Ще з дитинства любив грати під №10, але коли прийшов у «Дніпро», цей номер уже був зайнятий, і мені залишився лише сімнадцятий. Не буду ж я підходити до старших футболістів і вимагати віддати «десятку» (сміється – Авт.). Так і повелося, що граю під №17, тому зараз вважаю саме його щасливим і змінювати не збираюся.
– У «Славутичі» ти півзахисник. Чому обрав таке амплуа?
– На цій позиції граю ще з дитячих років. Річ у тім, що тоді я був трохи худорлявий, але водночас і витривалий, тобто міг як захищати свої ворота, так і підключатися в атаку. Отож скрізь устигав, тому позиція півзахисника сама собою до мене «приросла».
– Чи є в тебе футбольні кумири?
– Якщо відверто, у мене немає футбольної команди чи гравця, від яких фанатів би. Подобається, як грають «Барселона», «Шахтар». Їхню гру можна обирати за зразок.
– З якими думками прокидаєшся у день матчу?
– Ходить такий вислів: «краще не грузитися», тобто не переживати занадто. Корисніше ставитися до подій з технічного боку – напередодні матчу лягти вчасно спати, і щоб сон був повноцінним.
– Євгене, вболівальники подейкують, що серед твоїх шанувальників є дівчина, яка ще не пропустила жодного матчу. То відкрий таємницю, хто це?
– Така дівчина справді є. Це моя знайома з інституту. Але вона їздить на наші ігри не одна, а у групі з кількох осіб, й досі вони не пропустили жодної гри «Славутича» в аматорській лізі. Якось, проїхавши з триста кілометрів, вони заблукали й потрапили лише на закінчення гри. Але все одно нам на виїзних іграх дуже приємно знати, що є люди, які будь-що вболівають саме за нас.
А чи знають уболівальники, коли Євген ВОСТАННЄ…
Відпочивав: Минулих вихідних у приватному будинку друга. Ми там готували шашлики. Я відповідав за розпалювання багаття. А у нічних клубах буваю нечасто.
Ходив на риболовлю: Два тижні тому. Рибалили за 30 кілометрів від Черкас на Вільшанці. Не пощастило з погодою, тому клювало погано.
Зависав у соціальних мережах: Щодня буваю «Вконтакті», переписуюся з друзями десь із годину, але максимум до опів на дванадцяту ночі. Серед друзів багато вболівальників «Славутича». Вони часто ставлять різні запитання, інколи навіть запитують, чи можна спробувати свої сили у нашій команді.
Був у кіно: Ще весною ходили з друзями. Частіше фільми дивлюся через Інтернет. Востаннє це була комедія «Погана училка».
Закохувався: Вже років п’ять не відчував серйозного захоплення.
Був на побаченні: Навесні. Причому запрошував не я, а мене.
Водив автомобіль: Сьогодні зранку. Водійське посвідчення отримав півроку тому.
Порушував правила дорожнього руху: Десь із місяць тому. Був стомлений, бо повертався додому пізно, машин на вулицях майже не було, й тому проїхав на червоний сигнал світлофора. Але більше намагаюся не порушувати. Мене поки що не зупиняли інспектори ДАІ.
Читав: Нещодавно дочитав професійну книжку з банківської справи. Художні твори не читаю, більше подобаються психологічні. Серед останніх – книга про тлумечення жестів та міміки людей. Торік мене пробило на Зігмунда Фрейда. Складана, але цікава книжка.
Сварився: 9 липня конфліктував із футболістом з команди суперника. Я емоційна людина і визнаю, що часто мої емоції мені самому заважають. Буває, навіть із суддями на ножах, а потім отримую за це жовті картки. Тренер радить під час гри вимикати емоції.
Курив: У школі пробував.
Куховарив: Два тижні тому. Це буває тоді, коли залишаюся вдома наодинці. Зазвичай готую макарони, які, до речі, виходять у мене досить пристойно. Також можу зварити пельмені чи насмажити яєчні. Колись консультувався у друга, як готувати суп. А коли зварив, то він навіть смачний вийшов (посміхається – Авт.).
Кілька фактів про капітана команди «Славутич» Євгена Гуда
Закінчив Черкаський інститут банківської справи. Тому може не тільки вдало грати у футбол, а й кваліфіковано працювати в банківській галузі.
Не підраховує забиті голи. Якщо забиває, то вважає це заслугою команди.
Окрім футболу, захоплюється велоспортом. Ще в дитинстві, окрім футбольної секції, встигав ганяти на велосипеді. Зараз відслідковує всі світові події навколо цього виду спорту. Хоче придбати спортивний велосипед та все необхідне для нього екіпірування.
Улюблений колір – синій.
В одязі віддає перевагу діловому стилю.
Йому подобаються як брюнетки, так і блондинки.
Боїться висоти.
Відпочивати любить у Макіївці Смілянського району (звідки родом батьки – Авт.). Часто бував там на канікулах, тоді гуляв у лісі, що поруч із селом, або у фруктовому садку. Цю звичку зберіг і донині.
"Молодь Черкащини"
|
